Вірші про кохання. Випуск 2

Хоча на дворі осінь і більшість людей, мабуть, цікавляться віршами про осінь, та я вважаю, що кохання – це така річ, яка потрібна не лише в певну пору року, а круглорічно, цілодобово і щохвилинно. Тому пропоную вам ознайомитися із наступною добіркою віршів про кохання.

Налий мені чаю,
дивись пильно в очі
Твою руку тримаю ,
нам не вистачить ночі

Навчи мене сміятись,
навчи цінувати життя
Дозволь сьогодні зостататись,
для мене «завтра» нема

Стояти поруч з смертю,
приємніше ще не було
Чого говориш так відверто,
думаєш мені це допомогло?

Закрий за собою двері,
Я відчуваю протяг у кімнаті
Ти знов пив «криваву-мері»
А я ненавиджу томати

Олена Глущук

*****

Могла би бути твоєю
Могла би сказати «так»
Могла би літати над землею
Могла би вигадати літак

Могла би торкнутись рукою
Могла би обіймами здавить
Могла би цілувати до болю
Могла би очима покорить

Ти міг би залишитись поряд
Ти міг би зачекать мене
Ти міг би захистить від горя
Ти міг би сказать, що все мине

Ти міг би полинути у небо
Ти міг би залишитися тут
Ти міг би сказати «бо так треба»
Ти міг би змити з мене бруд

Все сталось – минулось
Все буде-мине
Знов небо нахмурилось
Знов сніг іде

Олена Глущук

Кінець

Струмує кров з моїх очей
Це біль від того,що не бачиш
Згубитись десь серед ночей
Хіба для когось ти щось значиш?

Найгірший ворог веде тебе за руку
Як повірити в чужі слова?
Він ними серцю робить муку
Де правда їх і в чім моя вина?

Спускаюся у прірву нижче
Ламаються східці надії
Чим далі серце,тим очі ближче
Випльовують всі свої мрії

Хай мучиться душа
Сама повірила зізнанням
Я вийнявши з серця ножа
Втамую свій поклик повстання

Втопчи мене у бруд
І голосно стій смійся
Бо я зайшла у кут
Для мене більш ніде немає місця

Олена Глущук

*****

Свідомістю заплаканих очей
Запахло снігом і зірками
І сотнями відмучених ночей
Тепер радітимем віками

Крокуєм вверх,минаючи ями
Твої долоні заживляють рани
Слова звучать мої й твої
Слова руйнують відстані між нами

Захоплено сніжинки поковтав
Поцілував щоку,овіяну снігами
І холод з серця весь забрав
Не душиш голову думками

Олена Глущук

Дощ або злива, яка все по місцях розмістила

Плаче небо й плачу я
Нам двом нестерпно так від того болю
Брудна краплина, мов душа моя
І знову думаю про свою долю

Цей грім пронизує аж до кісток
А блискавка так ранить душу
Від тягаря води гнеться листок
А я забути тебе мушу

Так романтично – дощ улітку
Стоїть щаслива пара
Він обнімає її ніжно, мов ту квітку
І не страшна їм дощова, зла хмара

Я дивлюся в вікно, а серце не радіє
Мабуть, воно просто не вміє
Тебе, так склалось, поряд вже нема
І в серці поселилася зима

Холодна, сіра і страшна зима
Вона і мою душу обійма
З самотністю, а не сама
І разом душать і пощади в них нема

І вирвався у ту хвилину крик душі:
«Де ти? Ти мене чуєш? Де ти?»
Та душі десь за кілометри наші
Тікаючи одна від одної зі швидкістю комети

Де ти? Чи мокнеш зараз під дощем?
Чи ти в обіймах когось засинаєш?
Чи насолоджуєшся небесним плачем?
Чи може раптом зараз десь мене згадаєш?

Ну от, закінчився вже дощ
І в спокої вже сохнуть тротуари
Він змив весь бруд із вулиць й площ
І зникли вуличні примари

Надворі прокидається життя
І скоро все вже стане по-старому
Хоча і ні… Тим брудом не наповняться серця
Й відкриються вже брудові новому.

Іра Ільчук

Скажи

Скажи, невже отак буває
Що та любов собою очі закриває
Що друзям ти не довіряєш
Усіх не хочеш чути
Сама в собі усе переживаєш
Й так боляче ту правду всю відчути
Ти віриш в ту солодку казку
Яку сама для себе склала
Не хочеш зняти з нього маску
Яку сама ж намалювала
А вже найтяжче зрозуміти
Що все ото був лиш обман
Ти будеш плакати й хотіти
Залікувати безліч ран
Які в твоєму серці утворились
Їх просто так не зрозуміть
Колись серденько твоє просто й монотонно билось
А зараз монотонно ж так болить
Як зрозуміти боляче, що я сама себе дурила
Кохала, вірила і цим ж себе убила
Як дивно, хіба так може бути?
Кохати й ненавидіти одразу
І не могти тебе забути
І розуміти, що для тебе це був лише невдалий казус
Я щиро тебе бажала зрозуміти
І діям твоїм виправдання знаходила ввесь час
Але ти цього не хочеш оцінити
Тепер я розумію це для тебе був лиш фарс
І море сліз, і гори тих страждань
Розбите серце, як трофей
Це той, залишений на згадку перелік покарань
Нехай вони розвіються десь поміж вулиць і алей
Вітаю! Ти домігся свого, переміг!
І не переживай, себе я приведу до тями
Хай з розумом, так сталось, Бог тобі не допоміг
Але прошу надалі вже не грайся з почуттями…

Іра Ільчук