Вірші про осінь. Випуск 1

Осіннє листя Ось і настала пора розмістити першу добірку віршів у рубриці лірика. І зовсім не дивно, що вірші ці будуть про осінь, адже як би там не було, а осінь має у собі щось зачаровуюче з її жовто-червоним листям, холодними ранками та відлітаючими у вирій птахами. А ще, це єдина пора року, яка завжди наступає вчасно. Спасибі усім дівчатам, які поділилися своєю творчістю, можливо ці вірші про осінь надихнуть, вселять віру та надію у людей, подарують їм хороший настрій.

Я осінь знаю

Чуєш, як віє від мене теплом,
Тоді, як я замерзаю.
Ти не обіймеш мене крилом.
Осінь. Я осінь знаю.

Вип’єм, як вчора келих вина,
Не пояснюй. Усе в порядку.
Ти не залишиш і фото …хтозна…
Зостав мені почерк на згадку

Роздаровує осінь усе, що мала –
Щедра, чи так божевільна…
Здається я вічно осінь знала,
І більше не буду вільна

І розпорошившись десь інакше
Сльози дощ проливав.
Іду тільки осінню, осінь плаче,
Немов ти мене кохав.

Ольга Кміт

Вселилась осінь всім своїм життям

За вікном грає осінь золота,
з листями,немов принцеса,
і від душі лунає доброта
заходить мені в серце.

Я згадую своє життя,
що встигло пролунати,
і біжить воно у небуття
щоб потім все згадати.

Згадати як в моє дитинство,
вселилась осінь всім своїм життям
Згадати щирих добрих друзів
бо це все ,що мала я.

Серед вальсу золотого,
я згадую бабусині казки
як вона мене водила у чудове…
цілуючі мене уві сні.

Осінь за осінню минає
розповідаючи свої вірші,
про всіх,хто у листі її лунає
і згадує золоті пісні.

Diana Lischenko

Вже пахне осінню

Вже пахне осінню, і робиться печально,
і ці, закуті в зливи, небеса
про щось мовчать, про щось, либонь, повчальне…
від суєти ж нам вуха заклада.
Буденний гам ковтає із душею,
лиш трохи мрія на зубах скрипить…
Оце і все? Ми вириєм траншеї
і поховаємся, запевне, до весни.
І скиглить щось, і шкрябає у грудях,
і просить ласки теплої руки…
снуються хмари, як сумні приблуди,
пливуть у безвість дощові думки…

Осіння колиханка

Квітковий запах у волоссі
І ніч малює дивні сни
Ця жовто-сіра,перша осінь
Де поруч перший вірний ти

І шелест локонів мов листя
І чашка кави за столом
Художник з неймовірним хистом
Намалював вже нас давно

Та ми сиділи і байдуже
за перехожими у слід
ловили листопадне кружево
і палко дихали на лід

там ти чаруюче закоханий
там я незаймано п’янка
топтали повільними кроками
листя,що кинула осінь в віка

Олена Глущук

Без назви

Падає листя,ховає під собою рани
Осінь одягла намисто,осінь завжди гарно вбрана
Та дощ бринить смутком –
Його в калюжах не сховаєш
Вітер будить поцілунком –
До цього так швидко звикаєш

Здається,що ти у пустелі,
Хоч люду довкола багато
Шукати неба на стелі
Напевно,вже не варто

Олена Глущук

Осіннє

Опалий лист…і ностальгія дме у скроню
Зникає зміст та ще в руках твоя долоня
Прощальних слів ніколи не буває забагато
Мовчання прикрий гріх жене в обійми ката

Пожовклий лист…заплутався у голосі твоєму
І прикрий зміст в моєму серці б’ється навіжено
Відкритих слів злорадна посмішка невчасна
І плакав дощ пожовклим листям рясно

Олена Глущук

Без назви

Печаль моя, ти осені сестра ,
даруєш нині тиху ностальгію…
A осінь листя в коси запліта
і я уже не мрію…я не вмію…
Я загубилась, якось, серед дум ,
і слухаю я дощ ,і сильний вітер …
A в серці лиш заліг вечірній сум ,
та знов купую я для себе квіти…
Ну,що ж ,як дуже хочеться краси!
Що з того,що це може дуже дивно.?..
мені ти,вітре ,звістку принеси…
і я засну душею …тихо…мирно…

Тобі

Осінь… Це не зима, коли чуття всі засинають
І не весна, коли вони так ейфорично розквітають
Не літо – радість у душі буяє
Це осінь, де все жовтіє й помирає

Здавалось, зовсім не пора кохання
Здавалося, вже й на таке не здатна
Але з’явилося таке бажання
Що все віддати тобі ладна

І озираючись на райдужне минуле
Враховуючи дні часом спокійні й нудні
Я хочу увійти в твоє майбутнє
Ділити разом свята й будні

Я твоя жінка, я твоя зброя
Туди де ти, я за спиною
Завжди прикрию, залічу рани
Буду дбайливіша, добріша мами

Буду усім: від янгола аж до путани
Для тебе ролі всі зіграю
Хоч невиправна, з гострими зубами
Не сумуватимеш зі мною, обіцяю

Для тебе я росту і розвиваюсь
Тепер ще зрозуміла, що й жила для тебе
З думкою про тебе усміхаюсь
Й тривожуся вже не лише про себе

Не обіцяю, що усе в нас буде гладко
Будуть і взлети і падіння
Та ти тримай своє малятко
Зі мною важко, але все ж тобі потрібна

Іра Ільчук

Рекомендую також почитати:

Сподобалась стаття? Поділіться нею з друзями:


Отримувати нові статті на:

7 коментарів до статті “Вірші про осінь. Випуск 1”

  1. aaaaa коментує:

    Це тупо!!! Ніхто цими віршами не цікавиться щоб тільки почитати! Це мабуть як найчастіше це реферати шукають, та й тільки…

    • danc1r0k коментує:

      Чи не здається вам, що ви занадто на себе берете? Їх хтось писав, творив, а ви кажете, що ними не цікавляться. Та навіть якщо ви сюди попали, то це уже означає, що ви самі ними цікавитесь.

  2. Катруся коментує:

    Скільки людей.стільки й думок…Комусь може і тупо.то й не читайте.а хтось без віршів не може.когось вони рятують.Якби Ліна Костенко думала. що тупо писати вірші -ми б ніколи не насолодилися її творчісттю .якби не було людей які допомагають представити творчість світу -чи багото б ми знали?

  3. Татьяна Сргеевна коментує:

    Очень интересно!!! Большое вам спасибо за то, что вы дарите людям такую замечательную возможность углубиться в мир искусства и познать всю его красоту и необыкновенность, которая проявляется, в первую очередь, в стихах. Стихи открывают нам целый мир удовольствия, радостей и знаний на всю жизнь

    • danc1r0k коментує:

      Завжди будь-ласка! Радий, що вам сподобалось. Я лише доношу вірші до читача, а справжньої подяки заслуговюють ті люди, котрі їх пишуть.

Залишити коментар