Віра в себе

Великий льотчик XX століття Петро Нестеров одного разу сказав: «У повітрі скрізь опора». Що згодом блискуче підтвердили льотчики всіх часів і народів.

У цьому житті, як і в повітрі, теж скрізь є опора. Називається вона дуже просто – віра в себе.

Жоден колективізм нічого не може вдіяти з аксіомою, що пізнання Всесвіту починається з моменту народження особистості, яка ставить себе в центр цього Всесвіту. Це не егоцентризм, це констатація факту. Ти відкриваєш очі – і весь світ прокидається разом з тобою. Ти засинаєш – світ теж відправляється на бокову. Вранці дізнаєшся, що відбувалося, поки ти спав. Всесвіт синхронний із тобою. Тому що саме ти і є його альфа і омега. Твоє дихання – його дихання. Твої думки – його думки.

Могутність Всесвіту незаперечна. А значить і твоя могутність – теж. Уяви собі на хвилину, які велетенські сили заховані в тобі! Саме тому, що ти – людина!

Не пуп Всесвіту, самотній в своєму єстві, не безликий гвинтик в його механізмі, – гармонійне поєднання особистості індивідуальної та колективної одночасно.

Для тебе немає неможливого. І – ось парадокс! – Тобі під силу в тому числі й умовити самого себе і дати вмовити іншим, що «народжений повзати літати не може», і «вище голови не стрибнеш», і «людина це гріховна істота» … А там вже і «як всім, так і мені »,« авось обійдеться »,« моя хата скраю». Могутній володар сам себе скидає до безвольної істоти. Жалюгідне видовище.

На іншому полюсі – воістину герої. Обставини проти них складалися так, що гірше не придумаєш. Вони взагалі не повинні були вижити. Синьому птахові їхньої мрії були споруджені такі перепони – за сто років не розгребеш. А потім – і перепони впали, і стихії змирилися, і вороги відступили, і смерть втікала без оглядки, злякано трясучи кістками. «Чудо!», – вигукують навколо. А герої тільки поблажливо посміхаються. Вони-то знають справжню ціну цього чуда.

І між цими двома полюсами – ти. Рядовий хомо сапієнс. Який колись чогось хотів досягти … чого саме – забув … прагнув до … зараз згадаю … Потім змирився: «Ну що поробиш. Не судилося … »

Але під закостенілою корою досі клекоче шалена магма, готова вирватися назовні. Тільки повір в те, що у тебе досі є сили, що вони дрімають в очікуванні твоєї віри в них.

Слова про долю – брехня. Ти завжди її робиш сам. І своєю вірою, і своїм безвір’ям. В останньому випадку виходить бліда тінь, перебираюча в голові сумні думки день за днем. Кого вона захопить, потрясе до глибини душі? Кого потягне за собою? Ніколи не повірю, що сперте квартирне повітря краще палючого свіжого вітру в обличчя!

Поставити себе в центр Всесвіту! Це зовсім не означає, що відтепер всі блага світу будуть тільки для тебе. Це акт прийняття на себе особистої відповідальності за долю цього світу, а значить, і за власну долю. Немає нічого неможливого. Немає нічого непереборного. Сили твої нескінченні, як і віра в них. Бо ти і є Всесвіт!

Ти сам не помітиш, як крила вже будуть нести тебе над землею. В ту мить, коли ти повіриш у себе, ти підпишеш акт особистої свободи. Скуштуй її один раз по-справжньому – і жодна сила в світі не зможе тебе поневолити. Кажуть, це і є щастя.

А потім, будь добрий, зроби так само, як і я, – розкажи про це тим, хто ще сумнівається. Підтримай їх словом, а ще краще – власним прикладом. Вони теж мають право виковувати щастя своїми руками.

… У таких людей є свій символ – барон Мюнхгаузен, що виймає себе з болота за волосся. Це як же треба було вірити в себе, щоб не тільки своє тіло в повітря підняти, але ще й коня заодно! Жартую.

*****

Якщо вірити в себе і постійно самовдосконалюватися, то не тільки море буде по коліна, а й такі речі як розкрутка сайтів, чи їх просування, та навіть їх створення не займуть багато сил та часу.