Культура спілкування? Про що це ви?

Щодня ми пересікаємось із одиницями, десятками, а то й сотнями людей. Частіше це просто косі погляди із заздрощами чи здивуванням, але час від часу нам доводиться входити з цими людьми в контакт, кажучи простіше – спілкуватися. В магазині, на роботі, в маршрутці, в кафе чи ресторані – спілкування це невід’ємна частина нас. Але нажаль сама розмова з іншими людьми не завжди виходить такою, як би нам того хотілось.

Чи то часи зараз такі, чи то країна в якій живемо настільки безкультурна, чи може люди просто не хочуть, але таке поняття як «культура спілкування» у нас поширене далеко не всюди, якщо не сказати майже ніде.

Навряд чи для когось є новиною той факт, що в останнє десятиліття культура спілкування неухильно деградує, відмирає. Ми постійно чуємо мат – на вулиці, у громадському транспорті, в школах і університетах. Причому матом не просто лаються (для цієї мети слов’яни використовують матюки уже сотні років), а розмовляють – невимушено і спокійно, наче ці слова не несуть «брудного» сенсу.

Неймовірно велика кількість «сміттєвих» слів, сленгу та суржику засмічують нашу мову настільки, що часом на долю мови «культурної» припадають тільки прийменники та займенники.

Та навіть до прикладу візьміть і послухайте звичайну розмову компанії молодих людей (звичайних хлопців та дівчат). Думаю, не варто навіть говорити про те, що характер їхнього спілкування буде значно відрізнятися від культурного. Складатиметься таке враження, що зібралася банда молодиків, які абсолютно не поважають один одного. Грубіcть, провокації, насмішки, вульгарні жарти стали нормами спілкування – навіть в тих випадках коли між собою розмовляють хлопець і дівчина. Та навіть більше, я неодноразово стикався з такими дівчатами, які своєю «французькою» залишать далеко позаду найвульгарніших хлопців.

Як не дивно, вагома частина людей, які проявляють безкультур’я під час спілкування – це молоді люди, не лише підлітки, а й особи у віці від 20 до 30 років. З чим це пов’язано? До однієї з причин можна віднести своєрідне потрясіння, яке пережили країни Радянського Союзу після його розпаду. У ті роки «лихоліття», перебудови, виросло ціле покоління, яке взяло собі правила спілкування із вуличної «напівблатної» манери розмови. Але все ж головною причиною є звичайно виховання або його відсутність у дітей та підлітків.

Якби батьки учнів могли почути, як їхні діти спілкуються в школі, вони б жахнулися – настільки багато в їхній мові «сміття», мату, брутальності і справжнісінької «дорослої» вульгарності. Це вина вчителів, які не встежили? Ні, це результат того, що діти чують вдома кожного дня, що вони вбирають буквально з молоком матері.

Діти просто не розуміють, їм ніхто всерйоз, по-справжньому не пояснював, що таке культура спілкування, і наскільки вона важлива для майбутньої кар’єри і сімейного життя. А насправді, для того, щоб грамотно, культурно спілкуватися, достатньо виконувати декілька нескладних правил:

• Слідкувати за відсутністю в мові матюків – це ж відвертий бруд, який перетворює бесіду на казна що;
• Звертати увагу на сленг та жаргонні слова – використовувати їх дуже акуратно, зрідка, як приправу до основної страви;
• Обмірковувати свої висловлювання, не говорити перше, що прийде в голову;
• Використовувати моральні принципи, якими людина керується в повсякденному житті. Приміром, вдарити жінку – це низький і недостойний вчинок для чоловіка. Але хіба вилаяти її, принизити вербально – краще? Слово часом б’є сильніше кулака;
• Більше читати. Необов’язково серйозну літературу, підійдуть і фантастика, і детективи. На щастя, цензура друкованих видань ще існує, і книги в більшості своїй написані досить грамотною мовою.

Ми нерідко лаємо Захід за все те «сміття», яке потужним потоком йде до нас з екранів телевізорів і кінотеатрів, з комп’ютерних ігор і коміксів. Але ж навіть американці, жителі країни у якої, за великим рахунком, не має культурних традицій, дотримуються досить строгих правил спілкування – ділових, особистих, у відношенні з дітьми. Та вони по десять раз на день спитають як у тебе справи «How you doing?» і не тому, що їм цікаво, а тому, що так ввічливо.

З чим же пов’язаний такий достатньо високий рівень культури спілкування за кордоном? Перш за все, з серйозним державним контролем – обмеженням програм, які можуть дивитися діти, дедалі більшою цензурою кіно і друкарських видань, нарешті, просто адміністративними покараннями за порушення певних правил спілкування. Звичайно, є перегини, але в цілому більшість американців, яким би не був рівень їх освіти, слідують певній культурі міжособистісного спілкування.

Чому ж у нас цьому не приділяється належної уваги? Тому ж, чому охорона здоров’я та освіта знаходяться на плачевно низькому рівні. Зусилля державного апарату направлені в інший бік. Хотілося б сподіватися, що коли відповідні чиновники схаменуться, ситуація ще не стане критичною, і ми не забудемо, що таке культурне, шанобливе спілкування. А до тих пір залишається лише сподіватися на культурне виховання дітей батьками і особисті якості молодих людей. Адже кожен може без проблем почати матюкатися, але й так само кожен може цього не робити і спілкуватися культурно. Тому хочу побажати вам, шановні читачі, щоб на вашому життєвому шляху зустрічалось побільше культурних, вихованих людей, з якими не лише приємно спілкуватися, але й сперечатися.

І бачу не дарма я вирішив опублікувати дану статтю саме сьогодні, адже саме сьогодні, 9 листопада – День української писемності та мови.

“Нехай цей день стане справді українським. Перейдіть на українську у своєму буденному житті, напишіть у свій блог, прочитайте українську книгу – як саме виявити свою прихильність до UA DAY, обирати вам.”
uaday.org

За підтримки: Етапи ефективного PR

Ваш Олександр Дадак