Якими мовами спілкування ми володіємо?

[singlepic id=129 w= h= float=center]

Ймовірно, людина, до якої звернуться з таким питанням, потисне плечима і скаже: «Чому« якими»? Хіба у нас не одна мова спілкування? »Не поспішайте так швидко відповідати. Адже питання стосується спілкування, а це – особливий світ.

У ньому відбуваються складні і часто таємничі зміни, не всі з яких можна пояснити. У цьому світі змінюються не тільки і не стільки наші знання, змінюється, перш за все, розуміння інших людей, себе, сенсу життя. Ми раптом вимовляємо такі слова, яких не знали, відчуваємо почуття, про які не підозрювали.

Звичайно, власне вербальне спілкування займає значне місце серед «мов» спілкування. Здається, що мовний (вербальний) спосіб спілкування самий звичайний. Але це тільки на перший погляд. У нього чимало складнощів, які нам потрібно враховувати. Крім «тексту» (тобто того, що можна записати) в мовленні завжди присутній контекст (тобто, в яких умовах чи середовищі про щось говориться), підтекст (що виражається насправді під виглядом слів), інтонація (емоційний вираз тексту) – ціла лавина інформації. Цю інформацію треба врахувати, зрозуміти та перетворити максимально точно для успішності спілкування. До того ж у кожної людини своє розуміння значення загальновідомих слів. Воно складається з досвіду кожного партнера по спілкуванню. Не так уже й рідко ми думаємо, що розуміємо один одного, хоча справжнього розуміння не відбувається.

Але якщо під спілкуванням мати на увазі тільки конкретно діалог на мовному рівні, то ми різко спростимо своє розуміння цього складного процесу. Хоча початок вивчення психології спілкування було пов’язано з вивченням в основному мовленнєвого (вербального) спілкування, зараз же психологи виділяють велику групу невербальних мов, які відкривають нові, у порівнянні з мовним, виміри людського спілкування.

[singlepic id=130 w=270 h=226 float=left] «У його погляді вона прочитала любов», – полюбляють писати в романах. Виявляється, можливе спілкування і без мови – очима. Ця мова освоюється людиною в першу чергу. Із самих перших місяців після народження дитина починає спілкуватися за допомогою погляду. І очі матері для неї, як показали дослідження психологів, найприємніше і найпривабливіше місце для погляду.

У повсякденному житті ситуація «очі в очі» для нас не рідкісна. Хоча дехто під час бесіди відводить очі вбік, вважаючи, що не можна «вирячатися» на іншу людину, що це непристойно. Так це й справді непристойно, якщо мова йде про ситуації, які не підходять для спілкування, наприклад: громадський транспорт, магазини, робоче місце, аудиторія для лекцій. У таких обстановках очі, звернені до очей іншого (або, як кажуть, візуальний контакт), найчастіше розцінюється як виклик.

Деякі спостереження за тваринним світом показують, що боротьба за лідерство, наприклад у шимпанзе, відбувається по типу наших «зиркань». Хто з претендентів не витримає, той програв.

Але погляд, звернений до іншої людини, може бути не тільки нападом, він може бути розкриттям себе, власної душі, особистих почуттів. Під час такого спілкування зближення один з одним відбувається дуже швидко. У перші секунди це досить весело, потім вже неприємно. Хочеться відвести очі, перервати контакт. Та якщо подолати цей «період», далі відкриваються справжні глибини. Ви наче проходите всі етапи спілкування. Іноді кілька хвилин такої мовчазної розмови і ви вже закохані в іншу людину. Але для того, щоб спілкування «очі в очі» відбулося, треба володіти розвиненою культурою спілкування.

А тепер уявімо собі таку ситуацію. Розмовляють двоє людей, але в одного з них, що постраждав від пожежі, спотворене обличчя. Як йому спілкуватися зі здоровими людьми? Неминуче буде виникати обопільна емоційна напруга: хвилюватиметься не лише ця людина, але і його співбесідник. Такі положення в спілкування спеціально досліджувалися психологами.

З’ясувалося, що звичайний дотик і погладжування свого обличчя постраждалим миттєво знімає психологічний бар’єр між співрозмовником.

Дослідження показують, що наш фізичний дотик (тактильний контакт) сприяє розвитку особистісної близькості, робить більш позитивною оцінку партнера. Значить, наші рукостискання, поплескування по плечу, обійми – речі не випадкові. Інтуїтивно ми використовуємо і цю мову спілкування. Але у тактильного спілкування є і свої правила. Їх треба знати, щоб вміти передати через дотик своє ставлення до партнера по спілкуванню.

[singlepic id=131 w=200 h=230 float=right] Але іноді бувають ситуації, коли людині погано, а допомогти йому, здається, нічим. Він у важкому емоційному стані, нікого не хоче ні бачити, ні чути. Відчуття таке, що він «не допускає» до себе. Відчувається, що не допоможуть йому втіхи, не розрадять розмови. І все ж вихід є. Тут може допомогти така мова спілкування, як мовчання. Просто сісти поруч з ним і – помовчати.

Але зуміти помовчати так, щоб людині, яка відчуває горе, стало легше. У такому мовчанні-співчутті «співрозмовник» бере на себе частину його душевного вантажу, кажуть же, що горе, розділене на двох, зменшується вдвічі. Одна із самих вищих похвал друга: «З ним можна помовчати».

Передача інформації в спілкуванні відбувається на багатьох «мовах», які можуть як заважати одна одній, так і взаємопідсилювати одна одну – залежно від конкретної ситуації. І у розмові, і в погляді, і в дотику, і в мовчанні є свої правила, закони. Розвиваючи, тренуючи і освоюючи мови, ми розширюємо і збагачуємо свою здатність до душевного контакту.

Тому, спілкуйтеся на здоров’я, будь-якими можливими способами, адже як мені недавно сказала одна хороша людина: « У спілкуванні (суперечці, дискусії) народжується істина».

*****

Несмотря на то, что человек владеет несколькими внутренними языками (язык жестов, язык прикосновений), все-таки иногда стает проблема национальностей с разными языками. Благо, что в наше время профессиональные переводчики могут помочь осуществить любой, даже белорусский перевод текста. Без переводчиков мы бы канули в бездну непонимания.

Ваш Олександр Дадак