06.11.2011 Коментарів: 3 0 891 Переглядів

Хабар: взяти чи не взяти; дати чи не дати?

[singlepic id=286 w= h= float=left] Привіт, друзі! Сьогодні хочу поговорити про одвічну тему наших політиків – хабарництво. Саме політики та чиновники найбільш часто «горять» на таких брудних справах як хабарі. Але я не збираюся говорить про якісь конкретні випадки чи щось таке. Мене більше цікавить питання, чому саме так стається, що наші люди беруть і дають хабарі? Для українця це звична справа, коли за кордоном про таке навіть говорити вголос заборонено.

У ЗМІ звістки про те що хтось дав чи взяв хабара звучать чи не щодня. І щодня люди обурюються і висловлюють своє незадоволення з цього приводу. Така вже наша натура, коли хтось щось зробив погане, то показуємо на нього пальцем, обговорюємо, висміюємо, засуджуємо, а як самі стаємо на погану стежину, то тихо-ша, щоб ніхто не знав.

«Хабар» – це матеріальна винагорода (зазвичай гроші, але можуть бути і речі або послуги), яка приймається особою для спонукання дії чи бездіяльності в інтересах людини, яка її дає. Крім цього слова для означення хабарництва у нас на побутовому рівні ще досить часто використовують такі вислови як: взятка, лівак, відкат, «дати на лапу», забашляти, мзда, підкуп, «вдячність» (саме нею і вуалюють дачу хабарів), могарич, підмазка.

Хабарництво не можна віднести до явища, породженого сучасним суспільством. У побуті наших далеких предків були поширені такі слова, як «бакшиш», «мзда», «куш» та інші. Всі вони означали вже звичне нам всім слово «хабар». Як бачимо, хабарництво існувало ще дуже давно.

Відмінність лише в тому, що в минулі століття дати або взяти «хабар» було великою ганьбою, і на це йшли не всі. Сьогодні ж це стало одним з найпростіших (хоч і витратних) способів вирішення проблем. Благо, поки ще не узаконеним на офіційному рівні. Незважаючи на сміливі заяви політиків про чесність і прозорість відносин на всіх рівнях, хабарництво – це частина життя сучасного українського суспільства…

Країна пронизана корупцією вздовж, впоперек і по діагоналі, наче вишите хрестиком полотно. Люди вже звикли, що простіше якось матеріально віддячити, і бути спокійним, що все «на мазі», аніж робити щось самому, тратити час сили і нерви.

Всі ми як один із засудженням киваємо головою, коли дізнаємося з засобів масової інформації про черговий кричущий випадок хабарництва. Ректор університету засуджений за хабарництво у великих розмірах … Суддя засуджений до 20 років позбавлення волі за винесення особливо жорстких вироків в обмін на «грошову винагороду»… Подібні факти викликають у кожного з нас не просто обурення, а іноді навіть лють.

Ми легко засуджуємо тих, хто бере хабар, і в своєму серці засуджуємо його до вищої міри покарання. «Ці люди – ось у чому причина процвітання корупції в нашій країні» – так думає більшість. А давайте поглянемо на проблеми хабарництва трохи з іншого боку. Можливо причина трохи в іншому?…

Спробуйте поставити себе на місце людини, яка дає хабар, чи на місце людини яка бере хабар. Подумайте, протягом всього життя ми зіштовхуємося з проблемами. Чи то необхідність оформити якісь документи, відправити дитину в садок, школу чи інший навчальний заклад, звернутися за медичною допомогою, водій часто потрапляє в неприємну ситуацію на дорозі, коли він змушений заплатити штраф.

Як ми вирішуємо ці проблеми? Що робимо, коли стикаємося з байдужістю лікарів? Як чинимо, коли наша дитина не добрала «всього 10 балів», і тепер не зможе вчитися у вищому навчальному закладі? 85% опитаних українців чесно відповіли на це питання і зізналися, що вихід з подібних ситуацій вони знаходять у хабарництві. Причому, для 50% з них хабар став нормою життя. Звичайно, нам легше просто сунути гроші до рук людини, від якої нам щось потрібно.

Ніхто не стане сперечатися, що сьогодні дати хабар – значить не просто вирішити свої проблеми, але і заощадити час, сили, нерви, зрештою. Так простіше. Так живуть усі. Все менше людей зупиняє перед дачею хабара навіть те, що це незаконно. Виходить, що багато хто з нас лицемірить, засуджуючи тих, хто бере хабар, в той же час, своїми діями підтверджуючи зворотне.

Але тут справа не лише в лицемірстві, а й у спокусі. Спокусі взяти халявні гроші та спокусі дати гроші, щоб без особливих проблем вирішити питання на свою користь.

Думаю, я не перебільшу, якщо скажу, що ця спокуса та потяг до хабарництва у нас народжується ще з дитинства. Коли ми бачимо як наші тати дають хабара аби нас не виключили зі школи за прогули уроків, щоб зам’яти брудні справи із бійками на дискотеках та водінням в нетверезому стані. Коли малі діти за цим спостерігають, то роблять висновок для себе – навіщо я буду жити по законам, коли можна просто дати гроші і не паритися.

То що робити із цією проблемою, запитаєте ви? Звичайно, викорінювати! Але, нажаль, це все неможливо зробити так швидко як часто у своїх програмах заявляють політики. Спокуса хабарництва сидить у нашій підсвідомості настільки глибоко, що пройдуть десятиліття, народяться та помруть ще цілі покоління людей доки ця пагубна звичка буде знищена. Колись хтось розумний сказав: все, що ми можемо змінити – це лише наше майбутнє, тому минуле треба залишити в спокої.

Багато хто може заперечити, мовляв, ось я не даю взяток, але від мене наглим чином їх вимагають. Так, нажаль уже сформувалась так би мовити ціла система – корупційний режим. І безліч людей через це страждає. Та коли людина стикається з прогнилою системою, у неї завжди є вибір. Хтось (а точніше близько 85% населення України) вибирає жити за правилами, які диктує їм система. І лише дехто насмілюється піти проти неї. Як правило, ці дехто бувають неуспішними в житті, адже система не терпить непокірних.

Саме завдяки цій меншості, суспільство не зігнило остаточно. Вони, як сіль, яка приправляє собою і уповільнює процеси гниття. А що, якби в «меншості» було не 15, а 30, 35, 45, 49 відсотків? Що, якби кожен з нас, перш ніж дати хабар, подумав про те, що тим самим він годує цю саму систему. Хабарництво просто перестане існувати, як тільки не стане тих, хто дає «подарунки»! Можливо, тоді лікарі лікуватимуть на совість? Можливо, тоді органи прокуратури і судова система, нарешті, стануть тим місцем, де, справді, панує справедливість? Може, варто, нарешті, спробувати боротися з системою, а не годувати її і проклинати, сидячи біля телевізора?

А що ви думаєте з приводу хабарів та хабарництва в цілому? Ви коли-небудь давали хабара? Чи можливо, його від вас вимагали? Буду радий почути ваші думки з цього приводу у коментарях.

На завершення пропоную трішки відволіктися від теми хабарництва і переглянути одне просто нереально круте відео. Пам’ятаєте попередню статтю про причини, щоб зайнятися спортом? Так ось, гляньте чого досягли хлопці (баскетбол та фрісбі):

[youtube]W_2eU1ykV3k[/youtube]

Ваш Олександр Дадак

Вам може сподобатися

Коментарів 3

  1. [...] А что вы думаете по поводу взяток и взяточничества в целом? Вы когда-нибудь давали взятку? Возможно, его от вас требовали? Буду рад услышать ваши мысли по этому поводу в комментариях. Эту статью на украинском языке вы можете прочитать здесь [...]
  2. Максим
    Квітень 26, 13:10 Відповісти
    При прохождении летной комиссии в Жулянах, без взятки заведующей Андреевой Валентине Леонидовне пройти комиссию очень сложно. Если человек приходит с тремя шунтами в сердце и дает 1000 Евро, то проходит только кардиограмму, если же приходит полностью здоровый, но ничего не дает, проходит проверку у всех докторов, и каждый доктор требует определенную сумму, поэтому на всю летную комиссию в Жулянах можно если человек здоров, тратит около 5000 гривень.. Вот так вот: больные проходят, и возят пассажиров, а здоровым ставят палки в колеса.
    • danc1r0k
      Квітень 26, 14:04 Відповісти
      Оце так-так... Валентина Леонідівна походу має свій власний літачок або гелікоптер уже )) Дивно взагалі, вона ж дуже ризикує, бо якщо із тією хворою людиною не дай Боже щось станеться під час польоту. Пілот же ж відповідає за всіх пасажирів! А взагалі, поки будуть давати взятки - доти будуть їх брати.

Залишити коментар