Чи потрібно планувати своє життя?

На певному етапі свого життя ми всі задаємо собі це питання. Чи потрібно мені планувати своє життя? І ось тут починаються розбіжності та непорозуміння. Планування – це свого роду сходинки того п’єдесталу, який називається «досягнення цілі». Хтось намагається сам планувати життя, за когось це роблять батьки, а декому взагалі до одного місця майбутнє і вони живуть сьогоднішнім днем.

Кожну із ситуацій я вирішив описати у вигляді думок трьох підлітків. Нехай вони вчаться в одному місті та ще й в одному класі, нехай це буде 10-А.

«Ось закінчу школу, поступлю до інституту, і його закінчу, попутно засвітившись в яких-небудь заходах чи акціях, для підняття свого престижу. На мене обов’язково звернуть увагу, тому з радістю візьмуть в якусь велику компанію, де я швидко себе зарекомендую, одружуся на дочці боса або іншого впливового бізнесмена. Приберу все до своїх рук, а далі вже сяду спочивати на лаврах і користуватися дивідендами своєї праці у вигляді машини, дачі де-небудь на Мальті, особнячка-багатоповерхівки і т.д. і т.п.» – мріє один, студіюючи підручники і намагаючись завжди бути на рівні.

Можливо, він і не доб’ється всього, що запланував досягти (наприклад, у боса буде не дочка, а син, або випадку блиснути під час навчання в інституті не трапиться. А може й самого інституту не буде, провалиться такий розумник на першому іспиті та в армію загримить). Як кажуть, хочеш розсмішити Бога, скажи йому, що трапиться завтра. Але все одно, у людини, яка поставила перед собою мету чи навіть просто намітивши шляхи її досягнення, життя починає рухатися у певному напрямку. І так чи інакше, можливо маленькими, а може й величезними кроками він буде йти до досягнення поставленої цілі.

Деякі вчені вважають, що нас оточує особливий енергетичний простір, який фіксує всі наші мрії і сподівання і якимось чином, нехай навіть трохи їх видозмінюючи, обов’язково втілює в життя. Тобто, з одного боку, ми як би самі пишемо в просторі своє майбутнє. А з іншого боку, ми створюємо в своїй свідомості й підсвідомості внутрішній настрій на виконання цього майбутнього.

У випадку з нашим мрійником, він може вступити не до того інституту, про який мріяв, або взагалі не вступити, а відразу почати на хліб заробляти. Але його внутрішнє прагнення чогось досягти обов’язково приведе його до кар’єрного зростання, якою би справою він не зайнявся.

Його сусід по парті нічого не планує, за нього вже все вирішено. Він знає, що закінчить школу і, незалежно з яким результатом, тато влаштує його в самий престижний інститут, потім візьме до себе на фірму, дасть трохи притертися, а потім поставить на чолі всієї справи.

Якщо в країні не трапиться яка-небудь катастрофа чи не станеться нещасного випадку з татом, швидше за все саме так життя цього хлопчика і складеться. Не залежно від того, жив він за суворими правилами або навпаки, ні в чому собі не відмовляв, він рано чи пізно навчиться бути самостійним – закони бізнесу змусять.

Але є тут одне «але». Раптом цьому хлопчику, за якого все розплановано ще до його народження, не захочеться ставати успішним бізнесменом, а захочеться, наприклад, музикою зайнятися або ще чимось, що в плани батьків не входить. Тоді можуть початися конфлікти і великі неприємності. Те, як складеться його життєве щастя, буде вже залежати від сили волі й твердості характеру.

Та є ще й третій хлопчик. У нього немає багатих та впливових батьків і немає ніяких чітких планів на майбутнє – що буде, те й буде. Цей хлопчисько живе щоденними радощами, радіє випадковим п’ятіркам, байдуже знизує плечима на трійки, після школи мчить ганяти по подвір’ю м’яч або грати на комп’ютері.

Ніхто не говорить, що з нього виросте погана людина. Може, йому пощастить, він проверне яку-небудь вигідну справу, зустріне хороших компаньйонів, бізнес почне процвітати і в нього теж буде все – і машина, і особняк, і дача на Мальті.

А якщо ні, він стане простим виконавцем втілення в життя чужих мрій, буде жити від зарплати до зарплати, одружиться, наплодить дітей. Після роботи він буде приходити додому, пити пиво, дивитися телевізор і ліниво перелаюватися з дружиною. Так життя і пройде.

Найбільш прикрим є те, що ти не можеш (та й не хочеш, мабуть) в такому ранньому віці вибрати для себе, як жити, за наміченим планом, записавши його, наприклад, в особистому щоденнику, або спонтанно, очікуючи куди виведе крива діаграма долі.

Цими історіями трьох хлопчиків я хотів показати, що незалежно від того, яка у тебе життєва ситуація, наскільки тобі важко чи легко, чи є ти круглим відмінником чи може квадратним двієчником доля завжди виведе тебе на правильну стежку, потрібно тільки вказати їй шлях за допомогою своїх прагнень, мрій та амбіцій.

Навіть у дорослої людини, як би вона не планувала своє життя, трапляються сотні обставин, розбиваються всі плани, що вже казати про молоде покоління. Але все-таки планування, а особливо самоконтроль і прагнення слідувати пунктам своїх планів, безсумнівно рано чи пізно приносять свої плоди.

Ваш Олександр Дадак