Відпустка в Барселоні, Іспанія. Частина нумеро уно

Вітаю вас, шановні читачі, цією статтею я починаю серію публікацію про мій літній відпочинок в Барселоні. Хоча на календарі уже зима, та сподіваюся, ця стаття трішки зігріє вас своїм літнім теплом. Бо саме літом я провів незабутній тиждень у дуже красивому іспанському (каталонському) місті Барселона. У сьогоднішній публікації, я хочу розповісти про те, як я добирався до місця призначення. Саме так, лише одна дорога до Іспанії варта того, щоб виділити їй окрему статтю, тому що цікавого було вдосталь.

Перш за все потрібно сказати, що шенгенську візу я оформляв сам і прошов усі кроки: від збирання документів та написання анкети, до їх подачі і відвідин консульства Польщі в Києві. Справа зізнаюся не дуже проста, але уже після того, як мені поставили в паспорті штамп із дозволом відвідати шенгенську зону, я усвідомив, що наступного разу, якщо такий трапиться, вже буде значно легше.

Тому, якщо у вас, шановні читачі, виникнуть будь-які питання на рахунок отримання шенгенської візи, залюбки вам допоможу, чим зможу.

Як виявилося, літаки з Києва до Барселони не літають (не літали тоді, але вже з вересня wizzair начебто запустив пару рейсів у тиждень), тому довелося летіти рейсом із польського міста Жешова, до іспанського – Жерони (містечка, яке знаходиться за 100 км від самої Барселони). Між іншим, летів я бюджетними авіалініями авіакомпанії під назвою Ryanair. Цей перевізник є доволі популярним в Європі завдяки своїй дешевизні. Наприклад квитки в обидві сторони обійшлися в 150 євро. Хто часто подорожує літаками скаже вам дорого це чи ні. Та до того як вмоститися у літаку, мені довелося пройти і проїхати чималу цікаву дорогу.

Отже, візу маємо, бюджет приблизно розрахований, білети на літак є, тому в путь. Оскільки мій рейс із Жешова був ввечері, то вирушати з дому довелося рано-вранці. З Коломиї виїхали ми (я, сестра та її чоловік і ще двоє хлопців, які також їхали до Іспанії) автомобілем хоча й знали, що далі ніж до кордону ми на авто не заїдемо. На границі з Польщою стояла довжелезна черга, в якій довелося б чекати більше 4 годин. Тому далі ми втрьох пішли пішки, через кордон.

Українську сторону пройшли швидко, варто було всього лише показати свій паспорт, де робітник прикордонної служби ставив печатку і відпускав далі. А ось на польській стороні довелося не лише чекати в черзі, але й потовктися в натовпі, який наче те стадо корів пускали порціями до будівлі.

Заледве протиснувшись всередину, стало набагато легше, але на шляху ще були працівники прикордонної служби Польщі, які на відміну від наших, ретельно перевіряли кожну людину та її речі. Оскільки із собою я мав лише рюкзак із ноутбуком та особистими речами, моя перевірка тривала не довго. Отримавши ще одну печатку у паспорті я сміло ступив на територію країн Шенгена.

На польській стороні мене уже чекали два мої знайомі, які їхали з нами. Вони протиснулися в черзі швидше і уже навіть встигли обміняти по 20 євро на польські злоті. Саме злотими нам в подальшому довелося розраховувати за всі послуги на території Польщі. І перше за що ми заплатили був проїзд від кордону до найближчого (біля 15 км) містечка під назвою Пшемисль (Перемишль). Він коштував нам 2 злотих з чоловіка. Щоб ви орієнтувалися в цінах скажу, що 1 євро – це 4 польські злоті, далі вже рахуйте самі.

Не можу не віднести до активу України те, що різниця між Польщею і нашою батьківщиною не така вже і значна і разюча. Виділяються лише автомобільні шляхи та чистота вулиць і то не у всіх містах. Якби прибрати рекламу, яка на іншій мові, і перевезти людину із зав’язаними очима через кордон, вона навряд чи здогадалась, що знаходиться уже в іншій країні.

В Перемишлі ми перекусили у невеличкій забігайлівці біля ж/д вокзалу. Мушу зауважити, що хоча й заплатив я там за їжу 50-60 грн на наші гроші, але наївся від пуза і було дуже смачно. У наших привокзальних кафешках точно так не готують.

Як ви вже здогадалися, до Жешова ми їхали потягом. Цього етапу поїздки я чекав із нетерпінням. Надто вже хотілося порівняти нашу та польську залізниці. Отож, придбавши квитки, які між іншим коштували 22 злотих за шт. ми пішли на перон шукати нашого потяга, який о 17:02 відправлявся з Przemsl Glowny і приблизно о 18:30 прибував на Rzeszow Glowny. Сам потяг ззовні не надто уже й відрізнявся від наших, але всередині – це небо і земля. Загальні місця зроблені у вигляді купе для шести чоловік. Всюди дуже чисто і застелені килимки. Доречі, номерів місць на квитках ми не знайшли, тому сіли в перше більш-менш вільне купе, де знаходився якийсь поляк. На середині шляху в купе постукав провідник, ввічливо привітався і попросив пред’явити квитки, кожен з яких закомпостував.

Прибувши до Жешова ми відшукали автобусну зупинку, але оскільки розклад руху автобусів до аеропорту був нам не на руку, вирішили поїхати туди на таксі. Трохи поторгувавшись із таксистом домовились, що він довезе нас за 45 злотих (11 євро), не так вже й дешево, як на мене. Але головним тоді було вчасно і щасливо дістатися до аеропорту. Так і сталося, більше того, ми прибули в Port Lotniczy Jasionka на 2 години раніше, тому довелося сидіти чекати. Сам аеропорт великого враження не справляв, наш Бориспіль, як не дивно, кращий, але це і без того досягнення, що в такому місті є аеропорт з міжнародними рейсами.

І от після пари годин очікування об’явили посадку на наш рейс Жешов – Жирона. Після перевірки квитків на літак, до самого літального апарату довелося йти пішки. Оскільки людей багато не було, салон був заповнений приблизно на 50-60%, я розмістився сам на 3-х кріслах якраз на крилі літака. Маючи авіаційну освіту мені було цікаво вкотре глянути як рухаються елерони під час зльоту та приземлення. Сам переліт не приніс жодних несподіванок, було дуже нудно і тягло на сон. Час від часу то туди, то сюди шмигали стюардеси, пропонуючи купити журнали, скидки, клей і ще всіляку іншу байду.

Коли ми прилетіли до Жирони було біля опівночі. Тут мій та шляхи моїх попутчиків з Коломиї розходилися. Далі до Барселони я мав добиратися самостійно. Автобусний термінал знаходився поруч з аеропортом, якихось 50 метрів. Продавець в касах спілкувалась англійською, тому я без проблем зміг купити квиток до Барселони із позначкою каталонською «ANADA I TORNADA», що переводиться як «туди і назад», тобто в дві сторони.

До Барси ми їхали трохи більше ніж годину часу і приблизно о 1 ночі я, змучений і сонний, але під враженням від красивого міста, яке світилося вночі наче новорічна ялинка, вийшов на автостанції у столиці Каталонії. Хвилин 15 я і ще 10-12 чоловік, які, мабуть, так само як і я були вперше в Барселоні, блукали автостанцією та шукали вихід з неї, аж поки один із водії автобусів не направив нас у вузенький прохід під аркою, який був прихований від очей.

Піднявшись по сходах догори, я побачив довжелезну колону таксистів, які чекали своїх нічних клієнтів. І як то годиться у нас, підійшов до першої ж ближчої машини і почав розповідати на англійській куди мені потрібно їхати і розпитувати про ціну. Та водій просто показав пальцем на початок колони. І тоді я усвідомив, що час уже переключити мозок у режим «Європа». Тут навіть таксисти мали свою чергу і ніхто не смів лізти один поперед одного.

Підійшовши до таксиста, який був першим, я запитав чи знає він англійську, на що той заперечно помотав головою. Довелося йому на пальцях пояснювати куди я хочу добратися і дізнаватися ціну за таку поїздку. Врешті-решт зійшлися на тому, що плата буде біля 15 євро, що мене влаштовувало. До хостелу, де я уже мав заброньований номер (дякуючи моїй тітці Галі) ми доїхали за 15-20 хвилин. На лічильнику таксі показувало 11 євро з копійками, я дав 12.

У хостелі на ресепшені сидів якийсь сонний хлопець, але англійську він знав, тому уже за 5 хв., але після того як відсканував мій паспорт, він провів мене до номера і показав як правильно його відчиняти-зачиняти. Потрапивши до кімнати, я розібрав речі, ліг спати і заснув мертвим сном, бо зранку на мене чекала вся Барселона. Але це вже тема для іншої статті. Доречі, ще в дорозі із автовокзалу до хостелу я зауважив, що менш ніж за добу я встиг змінити 6 різних видів транспорту. Автомобіль-маршрутка-поїзд-таксі-літак-автобус-таксі, чим не досягнення.

Ну от, мабуть, і все, для початку вистачить. Якщо є будь-які питання можете задавати їх в коментарях до цієї статті або ж за допомогою контактів, постараюся на всі відповісти.

*****

Кому цікаво, скажу, що поїздка планувалась заздалегідь, тому і квитки купувалися наперед. Найзручніше купувати авіаквитки онлайн – легко, зручно і доступно, саме так робив я. Далі просто роздрукувати його і можна сміло летіти куди заманеться.