Йдемо…

[singlepic id=44 w= h= float=center]

Йдемо. Тримаємося за руки. Минаємо магазини, дорогі вітрини, книгарню, паскудний старий п”ятиповерховий будинок, будку з фастфудом. Перехід. Горить червоне. Чекаємо 64 секунди. Розглядаємо людей навпроти. 64 секунди витрачені дарма. Перетинаємо вулицю. Сміємося. Жестикулюємо. Проходимо повз червоний корпус. Там вчаться всі: мажори, розгільдяї, розумники, балаболи, афіГенні і з поганими генами :), егоїсти, трудоголіки, засранці, ботани, звичайні, оПупєнні та з нормальним пупцем :), різні. Жаль. Не вступив. Перевів погляд. Радість. Зате знайшов її. Посміхаюсь. Вона посміхається у відповідь. Продовжуємо рух.

Йдемо. Вона відпускає руку. Біжить. Вільна лавочка. Сидимо. Обоє мружимося від сонця. Радість. Підіймаюсь. Йду до торгашів з морозильниками. Купую льоди. Повертаюсь. Посміхаюсь. Вона розляглася на лавочці. Мабуть загарає. Сідаю. Пригощаю морозивом. Як же все-таки добре, що ти у мене є. Що ми разом. Ми тут і зараз. Нам добре вдвох. Дивлюся в очі. Які чарівні, блакитні, бездонні оченята. Цікаво, про що вона зараз думає? Питаю. Відповідь: “про тебе”. Цікаво, чи чекав я іншої відповіді.

Сідаю на лавочку. Вона кладе голову мені на коліна. Я нахиляюся, щоб поцілувати. Роблю це. Ммм…які солодкі уста. Як дізнатися коли закінчити цілунок? А можливо, не потрібно зупинятися. Спробувати побити рекорд: 17 днів 10 годин і 30 хвилин? Замислююсь. Ні. Хорошого по чуть-чуть. Відриваю свої уста від її. І знову воно. Це почуття. Після поцілунку, здається, що ще хоча б на секундочку довше можна було розтянути задоволення…і так до нескінченності.

Сонце сідає. Сонце зараз біля мене. Як цікаво :). За обрій ховається одне сонце. Але ж у мене є своє, яке зараз біля мене :). Яке гріє мене своєю любов”ю. Розпалює в мені вогонь своїми поцілунками. Яке дивитись на мене своїми блакитними, як море, очима. Так і хочеться в них скупатися. Запалюються ліхтарі. Який романтичний вечір. Я проводжу рукою по ї плечі. Відчуваю, що мому сонцю холодно. Парадоксально звучить, правда? Час повертатись. Встаємо. Обіймаю її за талію. Притуляю до себе, щоб хоч якось зігріти. Йдемо…

Знайомий перехід. Цього разу щастить. Світиться зелене. Вона біжить наперед. Я наздоганяю. Хочу встигнути. Барабанним перетинкам стає боляче. Гучний скрегіт шин по асфальту. Повертаю голову. Все що встигаю побачити: яскраве світло фар автомобіля…

Прокидаюсь… Сон? Який чудовий сон. Жаль не весь побачив. Чи все-таки весь? Сподіваюсь цієї ночі його додивитися. Але чи почнеться він спочатку, чи із місця, на якому я прокинувся? Єдиний спосіб дізнатися це – пошвидше лягти сьогодні спати…