«Залежність» незалежної України

Довго міркував чи взагалі починати писати цю публікацію і все таки шальки терезів перехилилися у ту сторону де в думці була закладена ствердна відповідь. Відразу хочу попередити, що замітка може вийти досить «жорсткою» і у мій бік поллється багато критики, та вже. Розповім тут про таке:

– Святкування 20-ї річниці Дня Незалежності України;
– Чи насправді ми такі незалежні як вважаємо, чи як здається на перший погляд;
– Хіба не можна все змінити в краще сторону?

Яка вона, та Незалежність?

На календарі 24 серпня 2011 року. За вікном світить сонечко, туди-сюди шастають люди з жовто-блакитними стрічками. Нашій, відносно молодій державі виповнюється сьогодні 20 років. Наче і повнолітня, але насправді, ще зовсім підліток, ще зовсім «дурна».

І дурна не тому, що люди, які в ній живуть такі, а тому, що знову ж таки, як той підліток, не може визначитися, що робити далі, в яку сторону крокувати. Політики твердять, що держава розвивається, стає на ноги, та ми з вами знаємо, що її шлях невизначений, по-суті вона сама не знає, що їй робити. Одні хочуть в Європу, інші – на Схід, а третім взагалі байдуже, аби краще жити стало. Але ж як воно стане краще, коли ми всі, кожен із нас, не прагне самовдосконалюватися, досягати чогось більшого, розбудовувати країну. Ми потребуємо багато і при цьому не хочемо нічого віддавати взамін.

В такому стані невизначеності відбувається і святкування Дня Незалежності. Влада намагається організувати якійсь заходи та святкування, а людям байдуже, для них це ще один повід випити, відпочити, напитися, подебоширити. Для політиків – «вийти в люди», та прочитати з листочка гарні промови, які до того їм написали досвідчені спічрайтери. Та минає 24 серпня і наступного дня уже ніхто і не згадає про неньку Україну та про її незалежність, посвяткували та й годі, можна забути, сховати в скриню до наступного року. І так з року в рік.

Українська неЗАЛЕЖНІСТЬ

Давайте поглянемо як трактується слово «незалежність» у вікіпедії:

«Незалежність – це можливість приймати самостійні рішення, які підкорюються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів.»

Іншими словами – це та ж сама свобода. Незалежність та свобода – слова нерозривно пов’язані між собою. У контексті нашого українського суспільства образно можна поділити поняття свободи за трьома ступенями вільності:

1. Свобода є
2. Свободи немає
3. Свободи немає, але люди думають, що вона є

Незалежність держави – це незалежність усіх і кожного, хто проживає у цій державі. Хочу наголосити на слові «кожного», а не окремих людей. Тут постає цілком закономірне питання: чи такі уже ми незалежні як здається? І однозначної відповіді на нього немає. Навіть сам пан Президент у своїй сьогоднішній промові сказав, що:

«Україна стане справді незалежною, лише маючи сильну економічну основу. Українці почуватимуться впевнено у світі лише тоді, коли їхні права будуть справді захищені. Добробут кожного громадянина стане стабільним, коли корупцію буде подолано на всіх рівнях. Нація буде сильною, коли працюватимуть усі демократичні інститути. І це – наші цілі»

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що на даний момент ми не є незалежними тому, що держава стане «справді незалежною» маючи перше, друге, п’яте, десяте, тобто поки ми цього не маємо, а отже є залежними від когось чи від чогось. Не дуже весело чути такі слова від глави держави.

З іншого боку кожен з нас і без того розуміє, що всі ці красиві слова, зазвичай так і залишаються лише словами на папері. До діла не доходить. І все через залежність України від російського газу, від своїх же олігархів, які вертять країною в різні боки, від Європи, яка постійно годує нас грішми, ставить умови та обіцяє впустити до себе під крило.

Що робити, щоб стати справді незалежними?

Сподіватися на краще? Та скільки можна уже сподіватися. Вірити та надіятися, це, звичайно, добре, але на одних сподіваннях далеко не заїдеш. Уже понадіялися на одного – він підвів. Понадіялися на другого – він також підводить. Обоє помаленьку підводять 20-річну дівчинку на ймення Україна до краю прірви. І якщо вона зірветься з цього краю, то вороття назад уже не буде.

А сподіватися на те, що прийде та людина, якій не потрібні будуть ні влада ні гроші, коли вона їх отримає – це як намагатися піднятися в небо на повітряній кулі дмухаючи з усіх сил власними устами.

Працювати і ще раз працювати? А хто оцінить твої старання? Як можна працювати на благо країни, для якої ти ніщо і твої «права будуть справді захищені» (уривок цитати з виступу президента) лише якщо ти добряче заплатиш. І не дивіться, що все описано досить песимістично. Просто уже вривається терпець, не можна більше залежати віх усіх і уся. Але так воно є, ми звикли бути залежними, звикли, коли нам вказують, що робити і брешуть прямо у вічі.

Україна схожа на той пиріжок, який лежить на полиці. І дві сестрички (Сорія та Єропва) по-черзі його беруть, лижуть і кладуть назад. А пиріжок той хоч і самостійний, незалежний, але на полиці довго не залежується. Ось уже 20 років він не лежить на місці, постійно комусь потрібен, то Заходу, то Сходу, то всім підряд і по кусочках. Виходить, що неЗалежність не залежаної України нікому і непотрібна, бо так простіше її використовувати.

Тепер залишилося лише привітати усіх вас, нас, українців з Днем Незалежності України, та побажати вам якомога швидше стати самостійними, вільними та не залежними ні від кого. Все таки Україна у нас одна, і наш обов’язок – любити її всім серцем, не залежно від того чи відповідає вона взаємністю.

Все написане вище є лише моїм баченням, особистою думкою і я її нікому не нав’язую. Ви можете мати свою, кардинально протилежну і я буду не проти вислухати ваші міркування.