Як будує стосунки покоління смайликів
19.01.2015 Коментарів 0 1403 Переглядів

Як будує стосунки покоління смайликів

Як ми сьогодні знайомимося з представниками протилежної статі? Ніяк. Ми не робимо цього. Ми не бачимо в цьому сенсу. Нам завжди говорили, що в морі дуже багато риби, але ніколи раніше, що величезна кількість найрізноманітніших рибок є на сайтах знайомств.

Ми можемо замовити людину так само, як ми замовляємо піцу або ролли. Ми вважаємо, що близькість полягає в ретельно заповненому рядку смайликів. Ми вважаємо, що більших зусиль, ніж відправити sms-ку з текстом «Доброго ранку», від нас не вимагається.

Ми говоримо, романтика мертва… Можливо, так воно і є, а може бути, нам просто потрібно заново відкрити її для себе. Можливо, романтика в нашому XXI столітті полягає в тому, щоб відключити телефон і, нарешті, подивитися один одному в очі. Можливо, романтика все ще існує, просто ми не знаємо, як вона виглядає зараз.

Навіть коли ми вже зробили вибір, ми як і раніше одним оком продовжуємо шукати альтернативу. Ми хочемо чудовий біфштекс з вирізки, але дуже зайняті розгляданням пересічного шведського столу, адже там є вибір.

Можливість вибору вбиває нас. Ми думаємо, що вибір щось означає. Ми вважаємо, що чим більше шансів у нас є, тим краще. Але вибір робить все вихолощеним. Відчуваючи задоволення, ми навіть не розуміємо, що задоволення виглядає як…, звучить як…, відчувається на дотик як… І ми рвемось вперед, ми однією ногою вже за дверима, бо там, зовні, можна знайти щось більше…

При цьому ми не бачимо людину, яка знаходиться прямо перед нами і благає про кохання. Ми прагнемо до чогось, що, нам хочеться вірити, існує. Ми шукаємо нового трепету, нового поштовху хвилювання, нової насолоди.

Але якщо ми не можемо навіть подивитися в очі демонам, захованим всередині нас, як ми можемо любити когось? Ми ганебно втікаємо.

how-we-date-now

Ми бачимо світ так, як до нас не бачило жодне покоління. Ми можемо відкрити нову вкладку, подивитися на фотографії Португалії і тут же забронювати квиток на літак. Ми не робимо цього, але ми можемо. Ми знаємо, що можемо зробити. Ми відкриваємо сайт соціальної мережі і дивимося на життя інших людей, життя, яке могло б бути нашим. Дивимося на місця, куди ми не їдемо. Дивимося на людей, з якими незнайомі. Дивимося на життя, яким ми не живемо.

Ми бомбардуємо себе подразниками, а потім дивуємося, чому ми нещасні. Ми задаємося питанням, чому ми такі незадоволені. Ми замислюємося, звідки це почуття безнадії. Просто у нас немає ні найменшого уявлення про те, як побачити наше життя таким, яким воно є насправді.

Що ж відбувається, коли ми знаходимо людину, яку ми любимо і яка любить нас? Зобов’язання. Близькі стосунки. «Я кохаю тебе». Все відбувається швидко, адже ми живемо для інших. Ми пишемо нескінченні пости в Facebook та ВК. Ми кидаємо наші фотографії в Instagram. Замість «я» з’являється «ми». Те, чим ми вирішили поділитися – саме важливе і цікаве.

Ми не ділимося безсонними ночами, почервонілими очима, мокрою від сліз подушкою. Ми не пишемо у своєму статусі про те, що чиясь любов до нас проливає світло на нашу нелюбов до самих себе. Ми не залишаємо в Twitter 140 символів печалі, які можуть зруйнувати майбутнє нашої любові. Цим ми не ділимося. Усі інші бачать лише красиві фотографії щасливої пари.

Потім ми самі бачимо інші щасливі, сяючі пари і порівнюємо. Ми – покоління смайликів. Покоління порівняння. Ніколи раніше у нас не було такої неймовірної кількості оціночних маркерів. Ми їх вводимо, вводимо, вводимо і незабаром опиняємося в розпачі.

Ми ніколи не будемо досить гарні, тому що того, чому ми намагаємося відповідати, не існує. Цих життів немає. Таких стосунків не буває. Але ми не можемо в це повірити, адже ми бачимо це на екрані своїми очима. І ми будемо нещасні, поки не отримаємо це.

У результаті ми розходимось, тому що ми недостатньо гарні, наше життя недостатньо гарне, наші відносини недостатньо гарні. І ми знову вирушаємо на сайт знайомств. Ми замовляємо когось, як піцу до своїх дверей. І цикл знову повторюється: смайлики, «Доброго ранку», інтим, відключення телефону, фото щасливої пари. Порівняння. Порівняння. Порівняння. Неминуча незадоволеність: «Щось не так, але я не знаю, що саме», «Мені потрібно щось більше». І ми знову розходимось. Ще одна втрачена любов. Ще одне кладовище фотографій щасливої пари.

Новий пошук. Пошук невловимо більшого. Наше життя в 140 символах, заморожених відфільтрованих зображеннях, чотирихвилинних відеороликах. Ми змушуємо себе страждати, думаючи, що все, що менше, ніж блискуче, щасливе відфільтроване життя – це відстій. Що це таке? Ми не знаємо, але ми цього не хочемо. Якщо це не ідеально, це повна нісенітниця. Якщо це не гідно розміщення в соціальних мережах, воно не заслуговує і нашої уваги.

Ми розуміємо: те, до чого ми так прагнемо, це брехня. Ми хочемо бачити обличчя коханої людини не на екрані телефону. Ми хочемо простоти. Ми хочемо жити життям, що не потребує перевірки лайками та коментарями. Ми можемо не усвідомлювати, що ми цього хочемо, але це так. Ми хочемо творчої любові, а не любові, яка відкидається заради наступного циклу. Ми хочемо в кінці нашого життя знати, що ми жили добре, ми жили своїм життям. Це те, чого ми хочемо, навіть якщо ми про це ще не знаємо.

Але зараз… Зараз все по-іншому…

Переклад та адаптація статті: This Is How We Date Now

Вам може сподобатися

Коментарів 0

Ще немає коментарів!

Ваш коментар може бути першим comment this post!